Історія
На початку XX століття музиканти, які грали блюз, соул або кантрі, могли обійтися звичайними акустичними гітарами. Але вже у 1930-х роках джазові гітаристи відчули необхідність посилити звучання своїх інструментів. Історія електрогітари відносить нас до 1930 року, коли після звільнення з національної компанії струнних інструментів (National String Instrument Company) Джордж Бішамп (George Beauchamp) почав роботу з пошуку нових методів збільшення гучності струнних інструментів.
Популярним рішенням такої проблеми було наступне: провідник, що коливається в полі, яке створюється одним або декількома постійними магнітами, виробляє зміну в магнітному полі, яке у свою чергу виробляє змінний струм у дроті намотаному навколо цих магнітів. Сила електричного струму, пропорційна величині коливань провідника в магнітному полі. Такий самий принцип лежить в основі електромоторів, генераторів, голок фонографа і акустичних динаміків.
Вже в 1925 році Бішамп експериментував з використанням голок від фонографа на електрогітарі з однієї струни і розраховував, що розроблений пристрій зможе «знімати» вібрації з кожної окремої струни і перетворювати ці вібрації на еквівалент електричних коливань. Потім їх можна було б посилити одним з лампових підсилювачів, які широко застосовувалися в радіотехніці того часу. Після декількох місяців спроб і помилок Бішамп спільно з Полом Бартом (Paul Barth) розробили діючий звукознімач (pickup) з двох підковоподібних магнітів і шести магнітоводів. Кожна струна проходила над окремим магнітоводом, коливаючись в індивідуальному магнітному полі. Для обмотки котушки використовувався мотор від пральної машини Бішампа. Переконавшись у тому, що пристрій працює, Бішамп зв'язався з Гаррі Уотсоном (Harry Watson), керівником заводу National String Instrument Company і висококваліфікованим майстром. Він, за допомогою ручних інструментів всього за декілька годин вирізував на кухонному столі Бішампа гриф і корпус першої у світі електрогітари. Її назвали «сковорода» (Frying Pan).
